Самбірська

 Неоголошена війна на Сході України триває вже близько чотирьох років. Багато молодих українців пішли захищати Батьківщину. У кожного з військовослужбовців, як мовиться, своя війна, кожен по особливому її сприймає і переймається нею. Журналісти газети "Високий Замок" запросили до розмови одного з учасників антитерористичної операції, старшого штурмана вертолітної ескадрильї Новокалинівської вертолітної бригади Костянтина Коваленка.

- Костянтине Олександровичу, скільки часу ви були у зоні АТО?

- В загальному - більше шести місяців у різні роки війни.

- А от цікаво: ви несли на сході бойове чергування і у 2015-му, і у 2017-му. Зробіть, так би мовити, порівняльну ха­рактеристику.

- Загальна картина не змінила­ся, бо війна є війна, але хочу кон­статувати такий факт: якщо два роки тому було більше обстрілів наших позицій, то тепер кількість зменшилася. Якщо раніше ми мали вісім, а то й більше вильотів на добу на передову, щоб забрати звідти наших поранених бійців, то зараз один раз на добу піднімає­мося. Богу дякувати, жертв війни стає менше.

- Яка роль новокалинівських авіаторів на сході? Питаю про це тому, що на наших теренах багато розмов, мовляв, наші авіатори надто далеко від тих місць, де стріляють.

- Це не тільки роль наших авіаторів, а взагалі - місія армійської авіації в зоні АТО. Вона полягає у тому, що вертольоти МІ-8 мають бути готові у будь-який час та не ­зважаючи на будь-які погодні умови, виконати завдання з евакуації поранених. Вертольоти МІ-24 не­суть бойове чергування в пунктах, визначених командирами АТО, і так само готові виконати будь-яке завдання. Щоб ви правильно ро­зуміли, згідно з Мінськими угода­ми, авіація участі у прямих бойо­вих діях не бере.

- Свого часу Новий Калинів, де ви служите, пишався своїми воїнами-афганцями. До нинішньої історії частини допишуть і учасників АТО. Скажіть, будь ласка, чи відчувається якась різниця між тодішніми подіями в Афганістані та нинішніми - на сході України?

- Мені нема з чим порівнювати, бо це треба питати у тих, які були в Афганістані, а зараз - у зоні  АТО, але як би там не було - війна була і тоді, і є зараз. У будь-якому ви­падку, небезпека чатує - це, ма­буть, об'єднує дві війни...

- Пане майоре, мене, ма­буть, як і інших, цікавить таке некоректне питання. Якщо хочете, не відповідайте... В Ук­раїні був мир і наші військові, коли проходили службу, як ка­жуть, пороху не нюхали. Та й через нестачу пального новокалинівські авіатори не часто піднімалися в небо. Вироста­ло покоління військових, які йшли на пенсію, не збагнув­ши, що таке бойові дії. Коли почалася війна на сході, ці пенсіонери, ще будучи у відносно молодому віці, не проявляли бажання йти на війну, хоча от­римували немалі зарплати і за­робили немалі пенсії...

- Це не зовсім моє питання, але від часу незалежності так склада­лася політика держави, що армія приходила у занепад. Можу вам заперечити: ті мирні пенсіонери, які відслужили у війську, не мали потрібного бойового досвіду і тому, коли почалася війна, вони виявилися незажди здатними до рішучості. Це уже тепер росте по­коління офіцерів, яке здатне вою­вати.

- Чи міняється з роками війни забезпеченість військових?

- Суттєвого покращення в за­безпеченні соціально-побутових умов службовців не відбувається. Та й з технікою не конче добре, відновлюємо те, що вдалося збе­регти з колишніх часів, продов­жуємо термін експлуатації на ремзаводах у Запоріжжі та Конотопі.

- Як оцінюєте роль волонтерів у цій війні?

- Це особлива роль. Звичайно, вони не куплять нам вертоліт, але їхня постійна підтримка конче по­трібна. Хоча є випадки, що кош­том благочинців повертали до життя деяку техніку. Нам приємно у зоні АТО, коли приїжджають земляки. Не повірите, але навіть поспілкуватися з ними - уже рад­існо. Я не можу не сказати теплих слів на адресу новокалинівського настоятеля церкви отця Ярослава Фабіровського, який проводжає наших бійців на схід, зустрічає та й сам часто туди приїжджає.

А ТИМ ЧАСОМ...  З чергової ротації повернулися додому наші сапе­ри, їх традиційно врочисто зустріли, були привітання, квіти від діточок, палкі обійми та грамоти. Що цікаво, з числа волонтерів подяку отримав керівник громадської організації «Волонтери Легіону Свободи Самбірщини» Юрій Лешкович, який разом з однодумцями допоміг нашим саперам облаштувати побуту військовій частині саперів на сході, у якій не так давно справили новосілля. Зокрема, волонтери запустили лазню. Як ми уже одного разу писали, лазня на передовій - то маєток. Грамоту пану Лешковичу підписав голова цивільно-військового співтовариства "Луганськ" О. Корнійчук. Це серйозний рівень...

                                                                                                           За матеріалами газети "Високий Замок"